Педагогічне ЕСЕ
Учительська доля… Яка вона?
Зараз, коли в мене за плечима є вже чималий досвід роботи,
я б відповіла: «НЕ легка, але висока».
Учительська для… Вона не вибирає непевних. Це
доля особлива, бо вона довірила мені найцінніше у житті- дитячі душі, які треба
навчати любові, справедливості, честі. Поклик своєї вчительської долі я
відчула ще в ранній юності. Мене навчали
мудрі, хороші вчителі. Саме вони в моїм дитячім серці запалили вогник, який
перейшов у полум’я крилатої мрії – стати вчителем, стати такою, як вони, мої
рідні наставники.
Мрія
здійснилася: я закінчила Кам’янець-Подільський педагогічний державний
інститут. Вже 25 років працюю вчителем української мови та літератури і своїй
професії ніколи не зраджувала.
З гордістю думаю про себе: Я – вчитель.
Справжнім вчителем стала саме тепер в результаті багаторічної праці з дітьми.
Стараюсь бути справжнім педагогом. Таким, що поєднав у собі любов до своєї
праці і до дітей.
Щаслива, що працюю у рідній школі. Її стіни
ніби зігрівають мене, вселяють віру в перемогу.
Професія вчителя не з легких. Вона забирає
багато сили та енергії. Зізнаюсь, що були такі моменти, коли запитувала себе: «Чому
обрала професію вчителя? Могла знайти щось престижніше». А душа у відповідь:»
Ні, не змогла б, бо присвятила себе праці з дітьми, а вони – це світ добра і
любові, у ньому немає місця злу і ненависті».
Життя гарно
світить мені вчительську доріжку. Ось вже 25 років золотозубий вересень
відкриває мені двері рідної школи після гомінкого літа і веде на зустріч із
моїми учнями. Люблю свою школу-цей світ дитинства і надій, де не гасне ні на мить натхненний
пошук розуму і добра.
На мене щодня дивляться допитливі очі моїх
учнів і вселяють мені віру в мої сили. Я все більше розумію.
У
тому вся суть: не для себе прожити,
А
когось хоч трішки навчитись любити,
Побігти в ромашки по-літньому полю,
Спасибі, Господь, за учительську долю.
Комментариев нет:
Отправить комментарий